Кілька тисяч років тому на Близькому Сході виникла національна й релігійна спільність — євреї. Звісно, за тисячі років безліч євреїв розчинилися в інших народах, та й у юдаїзм перейшло чимало іновірців. Навряд чи хтось перевершив євреїв за кількістю діаспор і етнографічних груп, але ...ми досі вважаємо себе єдиним народом, незважаючи на генетику. Тому «єврей» на сьогодні — це приналежність і до певного народу, і до конкретної релігії.
Приблизно шість мільйонів євреїв жили на території Римської імперії, складаючи 10% її населення. Ще до падіння Другого Храму в 70 році нової ери євреї мешкали в різних куточках імперії — до того ж, за межами Юдеї їх було більше, ніж в самій єврейській державі. Найбільші громади осіли в єгипетській Олександрії (в Єгипті) і в Антіохії (на території сучасної Туреччини). Усе це підтверджено археологічними знахідками.
Прихильники юдаїзму з'явилися й за межами Римської імперії: у Ємені, Ефіопії, Індії й Китаї. Походження цих громад — предмет суперечок, часто досить гострих. Є думка, що деякі з них засновані нащадками загублених колін, які вирушили у вигнання після падіння Ізраїльського царства в 622 році до н.е. Інші вважають, що ці громади заснували єврейські купці, завдяки яким частина місцевого населення перейшла в юдаїзм.
Отже, перед нами два питання. По-перше, чи є євреї народом, який має певні генетичні характеристики? І, по-друге, чи різні етнічні групи євреїв достатньою схожі, щоби приналежати до одного народу.
Дослідження, проведені ще у 1970-х, продемонстрували, що більшість єврейських етнічних груп діаспори мають близькосхідне походження. Члени будь-якої пари, складеної з представників різних єврейських субетносів, мають більше схожості між собою, ніж пара, складена з єврея і його сусіда — не єврея. Звісно, єврейські групи тією чи іншою мірою змішувалися з місцевим неєврейським населенням, але загалом, дослідження, проведені вже на початку нинішнього століття, підтвердили попередні висновки. Одне з таких досліджень належить д-ру Гаррі Остреру з Yeshiva University в Нью-Йорку і професору Карлу Скорецькому з університету Бар-Ілан.
 |
 |
Було доведено, що євреї, які населяють Європу, Північну Африку та Близький Схід утворюють тісно пов'язаний пучок підгруп, який відрізняє їх від неєврейських сусідів. Учені виділяють дві основні єврейські групи. У першу входять євреї Європи/Сирії/Північної Африки, у другу — євреї Близького Сходу. Турецькі, грецькі та італійські євреї утворюють окрему підгрупу, що має багато спільного з ашкеназами й сирійськими євреями. Північноафриканські євреї теж входять у першу групу і включають у себе кілька малих підгруп, утворених марокканськими, алжирськими, туніськими й лівійськими євреями, а також уродженцями острова Джерба біля берегів Тунісу. Усі ці підгрупи відрізняються від сучасного північноафриканського населення Західної Сахари, Марокко, Алжиру, Тунісу, Лівії та Єгипту. Близькосхідна група включає іракських, іранських і грузинських євреїв і близьких до них неєвреїв — адигейців.
Є, однак, групи євреїв, які випадають із цієї стрункої класифікації. Це Бета-Ісраель з Ефіопії, єменські євреї, індійські Бене Ісраель і євреї Кочина. Водночас всі зазначені групи відрізняються від навколишнього гомогенного населення. На генетичній мапі єменські євреї розташовуються десь між палестинцями та бедуїнами. Бета-Ісраель є відокремленою периферичною групою. А ось у Бене Ісраель зв'язок із близькосхідною групою євреїв простежується лише по чоловічій лінії.
Висока частка «європейських» генів (30—60%) відзначається серед ашкеназських, сефардських, італійських і сирійських євреїв. Євреї Північної Африки демонструють наявність північноафриканських і близькосхідних домішок із деякою часткою європейських. «Європейська» частка у євреїв Північної Африки збільшується зі сходу на захід, досягаючи максимуму у євреїв Марокко.
Генетично найбільш близькі до більшості єврейських груп палестинці, ізраїльські бедуїни і друзи, а також жителі Південної Європи, включно з кіпріотами. Очевидно, незважаючи на всі відмінності, долі цих народів перепліталися. Наприклад, детальне вивчення палестинців і друзів демонструє їх близькість до європейських і іракських євреїв. Аналіз батьківської лінії (Y-хромосома, що передається від батька до сина) показав, що більшість євреїв діаспори, які жили на Близькому Сході, у Європі або Північній Африці походять від невеликої групи чоловіків із Близького Сходу. До 80% і більше ашкеназських євреїв мають сім основних Y-хромосомних груп. Четверо з них були в чоловіків, які перебралися з Близького Сходу в Європу, інші три ашкеназі набули вже в Європі.
 |
 |
Наявність подібних відмінностей у генному наборі ашкеназських євреїв пояснюється низкою теорій, іноді досить простих. Деякі з цих Y-хромосомних близькосхідних зв'язків могли бути занесені в Європу ще в епоху кам'яного і бронзового століть. Потім мало місце змішання між європейцями і євреями в Європі, так само як і можливе змішання хозар і ашкеназі. Подібні генні характеристики поширені скрізь серед християн-маронітів у Лівані. Це може бути наслідком їх змішання з європейцями — хрестоносцями в XI —XIII століттях за часів Хрестових походів.
Аналіз генетичного матеріалу жіночої лінії демонструє значно меншу генетичну різноманітність і тому більш суворі спадкові зв'язки. В ашкеназських євреїв чотири спадкові лінії трапляються у 40% ашкеназських жінок, що зумовлює висновок про чотирьох прародительок, чия спадковість панує. У багатьох єврейських етнічних групах кількість жіночих спадкових ліній не є великою, хоча і змінюється від групи до групи. Деякі з них мають близькосхідне походження. Наприклад, у євреїв Азербайджану, Грузії, Лівії, Бомбею в Індії, району Бельмонте в Португалії. У всіх цих громадах одна материнська лінія відповідає за 40% жіночої популяції. У євреїв Тунісу й району Кочін в південній Індії дві спадкові лінії були виявлені у 30% жінок. У болгарській, турецькій, марокканській і ефіопській громадах подібні панівні спадкові лінії не виявлені взагалі. Серед болгарських, турецьких і марокканських євреїв відчувається генетичний вплив одноплемінників, вигнаних з Іспанії в 1492 році і з Португалії в 1496 році. Генетична гомогенність іранської, іракської і єменської єврейських громад набагато більш виражена, ніж у інших єврейських груп.
Як би там не було, перед нами — загальна картина, яка підтверджує генетичну ідентичність різних єврейських етнографічних груп. Острер і Скорецький — дуже серйозні дослідники. Перший працював у MIT й Колумбійському університеті, а зараз є директором програми генетичного й геномного тестування при Медичному центрі Монтефіоре в Нью-Йорку. Уродженець Канади Карл Скорецький викладав у Техніон, а нині очолює медичний факультет філії Університету Бар-Ілан у Цфаті.
Звісно, генетична спільність різних етнографічних єврейських груп — вагомий доказ нашого походження від спільного кореня. Але євреї (і Скорецький із цим згоден) — єдиний народ насамперед завдяки спільності історії та релігії, а генетична схожість лише підкріплює цю тезу.
Веніамін Чернухін, спеціально для «Хадашот»
