Завершальні дні Олімпійських Ігор у Токіо відзначилися скандалом, про який немає потреби переповідати. У культовому для СРСР і РФ виді спорту — художній гімнастиці — російські спортсменки поступилися ізраїльтянці Ліной Ашрам.
Крики про необ'єктивне суддівство і вкрадену перемогу пролунали відразу ж після офіційного оголошення результатів. Їхнім ініціатором стала Ірина Олександрівна Усманова — головний тренер російської збірної з художньої гімнастики і Президент федерації художньої гімнастики Росії. Те, що Усманова, яка має великий досвід, знайде причину поразки та пом'якшить критику на свою адресу, можна було припустити відразу. Хід безпрограшний — Ірину Олександрівну охоче підтримали багато офіційних осіб у Росії, скориставшись можливістю продемонструвати свій патріотизм. Однак більшість високопоставлених крикунів не мають навіть віддаленого уявлення про художню гімнастику. Через що, насправді істерія Усманової? У 73-річного тренера настільки міцний авторитет у професійному світі, що всі звинувачення на її адресу не могли кардинально його похитнути. Матеріальне становище взагалі не предмет дискусії — чоловік Ірини — Алішер Усманов, входить у першу сотню світового Forbes.
Звісно, неприємно упускати заплановану перемогу й чути хоч якусь критику на свою адресу. Але є, мабуть, і інша причина, про яку не згадують. Ірина Олександрівна — етнічна єврейка, уроджена Вінер. Цей факт доволі відомий, крім того, добре відомі зв'язки Вінер з Ізраїлем, де жила її мама. Та й сама тренер провела тут чимало часу зі своїми командами на спортивних зборах. Можливо, навіть чимось допомагала місцевим колегам як більш досвідчений професіонал.
Та ось біда, золотої олімпійської медалі Росію позбавила ізраїльтянка. У Росії це прекрасне підґрунття для роздумів про те, що Вінер сидить на двох стільцях, їсть російський хліб, але в глибині душі радіє успіхам своїх братів по крові. Подібне ставлення до євреїв виникло ще за часів Сталіна й культивувалося всі роки радянської влади як елемент «боротьби з сіонізмом». Тому у пострадянських євреїв думка про те, що їх можуть звинуватити у подвійної лояльності, сидить, як то кажуть, у підкірці. Напевно це одна з причин такої високої активності Усманової-Вінер у справі боротьби «за честь російської художньої гімнастики». Неодмінно потрібно довести, що ти з нами, а не з ними.
Міф про подвійну лояльність євреїв, звісно ж, популярний не тільки у Росії. На ньому базувалася і справа Дрейфуса, у цьому ж гріху звинувачували вже німецьких євреїв у роки Першої світової. Коли восени 1917-го Росія практично вийшла з війни, Німеччина відразу почала перекидання своїх дивізій на західний фронт. Про наближення перемоги у Берліні говорили майже відкрито, навіть не зважаючи на вступ у війну Сполучених Штатів. І раптом, як грім серед ясного неба, повна поразка німецької армії ... Відразу виникла теорія про «зрадницький удар у спину». Хто ж наніс цей удар? Всілякі ліві, соціалісти, республіканці і, звісно ж, євреї. Їм усім, нібито німецькі національні інтереси були байдужі. Історики одностайно і рішуче спростували цю теорію, але через декілька років її взяли на озброєння нацисти. Міф про подвійну лояльність євреїв так і залишався в арсеналі режиму до самого його кінця.
Водночас німецькі євреї не давали ніяких підстав для підозр у нелояльності країні. У роки Першої світової патріотичні настрої серед євреїв Німеччини були настільки сильними, що з 100 тисяч солдатів і офіцерів єврейського походження десяту частину складали добровольці. Наймолодшим з них став 14-річний Йозеф Ціппес, якому на другий місяць боїв відірвало міною обидві ноги.
Добровільно пішли на фронт і приблизно 30 рабинів, які стали капеланами. Загалом 35 тисяч німецьких євреїв були нагороджені орденами і медалями, з них понад тисяча — Залізним Хрестом.
Однак, у жовтні 1916 року у німецькій армії запідозрили, що євреї не хочуть воювати. По всій лінії фронту зробили спеціальний перепис, результат якого спростував вигадки. Тож не дивно, що ці перевірки не набули розголосу.
Звісно, у Німеччині (як і в Росії) існував антивоєнний рух, одним з лідерів якого був Курт Айснер — лівий політик єврейського походження. Однак за кайзерівську Німеччину віддали життя 12 тисяч юдеїв — більше, ніж загинуло у всіх арабо-ізраїльських війнах.
 |
 |
| Рашида Тлаїб | Ільхан Омар |
І в наші дні можна почути розмови про подвійну лояльність євреїв. До того ж, навіть у Сполучених Штатах. Так, конгресвумен Ільхан Омар з Міннесоти і Рашида Тлаїб з Мічигану (обидві з Демократичної партії), відкрито заявляють, що американські євреї лояльні не стільки своїй країні, скільки Ізраїлю. З іншого боку, Дональд Трамп, на посаді президента чи то жартома, чи то всерйоз звинуватив євреїв США у нелояльності, причому не тільки у відношенні своєї партії, а і державі Ізраїль. Американські євреї дійсно переважно голосують за Демократичну партію, але як би там не було, слова Трампа викликали доволі роздратовану реакцію у лідерів громади.
Іншими словами, ніколи не знаєш, з якого боку євреям «прилетить» наступного разу. Можна не сумніватися лише у тому, що ми ще не одноразово почуємо звинувачення євреїв у подвійній лояльності у різних країнах і з різних приводів.
Веніамін Чернухін, спеціально для «Хадашот»
